Проект «Public Space»

Протягом вересня в різних куточках Києва -  поряд пам’ятника Миколі Щорсу на бульварі Шевченка, Пейзажній алеї ("БЖ"), в парку Національного технічного університету України (КПІ), Контрактовій площі, відбувались презентації проекту «Стереотипи» художника Дмитра Єрмолова.

Ідея проекту — гра на людських стереотипах сприйняття.

Художник Дмитро Єрмолов в інсталяції виставки використовує стереотип сільського сортиру, перенесеного в міське середовище, як провокацію людської цікавості. Але стереотип, викликаний зовнішньою подібністю об’єкта, руйнується його наповненням: місце для задоволення природних потреб виявляється простором для задоволення потреб естетичних.

"Актуальне мистецтво в Україні є дуже стереотипним. Від нього традиційночекають чогось прекрасного, милуючого око. Я, в свою чергу, представляюмігруючу інсталяцію, яка має вигляд сільського туалету, в якомупредставлені фото- та відео-роботи. Стереотипи, які викликанізовнішньою схожістю об’єкту, руйнуються його наповненням. Місцезадоволення фізіологічних потреб стає місцем задоволення потребестетичних. Арт-критики можуть потренуватися у виявленні аналогій вісторії мистецтв, обурені глядачі задаватимуть питання: чи є цемистецтвом, ну, а дехто все ж спробує зрозуміти для себе, що то є таке— стереотип". 

Проект "Стереотипи"
Дмитро Єрмолов

Вмистецтві людина найбільшою мірою реалізує свої творчі здібності,здатність створювати нове. Мистецтво можливе лише за умовинезаангажованого, відкритого сприйняття, живого мислення і за своєюприродою протистоїть стереотипу. Але коли художник робить стереотиптемою своєї роботи, це свідчить про загострення боротьби.

Упроекті Дмитра Єрмолова тема стереотипів досліджується на різнихрівнях: як феномен пострадянської свідомості (фото), як форма протидіїмолодої незаангажованої свідомості соціальним умовностям (відео) і якпровокація звичного досвіду сприйняття мистецтва в легітимованомуреспектабельному просторі музею, галереї (інсталяція). Сучаснемистецтво в Україні для більшості людей є не більше ніж стереотип, якийчасто виникає внаслідок браку інформації. Від мистецтва традиційночекають «чогось» прекрасного, в той час як воно намагається викликати(іноді хірургічними методами) хоча б якусь реакцію людей «епохианестезії».

Художник Дмитро Єрмолов в інсталяції виставкивикористовує стереотип сільського сортиру, перенесеного в міськесередовище, як провокацію людської цікавості. Але стереотип, викликанийзовнішньою подібністю об’єкта, руйнується його наповненням: місце длязадоволення природних потреб виявляється простором для задоволенняпотреб естетичних. Скутість сприйняття артефакту мистецтва соціальним«наглядом» колективного перегляду в галереях нівелюється індивідуальнимперебуванням у просторі та й самим місцем, стереотип ставлення до якогознімає звичні упередження. Та й сучасне мистецтво, починаючи здюшанівського пісуара, формувалось не тільки і не стільки зі свогопредмету, скільки з трансформації ролей художника та глядача. Тематуалетів, випорожнень в сучасному мистецтві вже є в певному розуміннікласичною: той самий пісуар Дюшана («Фонтан», 1917), «Христос в сечі»Андреса Серрано (1987), «Туалет» І.Кабакова (1992). Та незважаючи на цезалишається неоднозначною: туалет піднімається до рівня мистецтва (як уPinchukArtCenter), мистецтво принижується до рівня туалету (поширенерозуміння сучасного мистецтва), як до чогось, що існує поза межами«культурного»?

Невід’ємна частина радянського житла –фотошпалери – присутній в кожній оселі куточок «райської насолоди»,спокою та відпочинку, а разом з тим свідоцтва добробуту і просто«гарного смаку»… Екзотичний пляж, кришталево чиста річка, стрімкийводоспад, запашний хвойний ліс – ці кліше збігались з уявленнямрадянської людини про омріяний відпочинок, відчуття затишку та спокою,такі бажані, але недосяжні для переважної більшості, так само якрадянські ідеологічні гасла були далекі від радянської ж дійсності.

Всіскладові інсталяції змушують глядачів долати свої стереотипи. Сільський«нужник» виявляється об’єктом мистецтва. Серія фотографій «Фотошпалери»відсилає до стереотипів радянської дійсності, а відео є метафороюіндивідуальності, що пробивається через стереотипи. Автор пропонуєглядачам пограти з ним в асоціації на тему стереотипів, а іронічний тонгри відкидає прагнення когось перемогти, а радше дозволити грі погратисобою.