Гоголь нині – це не лише корпус наскрізь проінтерпретованих текстів та контекстів, але й ємка метафора, яка уміщує у себе чимало проявлених і можливих умонастроїв, світоглядних настанов, культурних кодів і відповідних стратегій мовлення. Мовиться про особливі гоголівські іронію і сентименталізм, реалізм і містицизм, імперскість і хуторянство. З таким інтелектуальним інструментарієм можна впевнено увиразнити і підсвітити будь яке нове явище чи подію. Гоголівський світ архітектонічний, у цьому він подібний до архітектури, яка завдяки міцним опорним конструкціям витримує випробування часом, проте приймає на стіни усі нашарування часу. У цьому Гоголь – як не дивно це звучить – подібний до Старого арсеналу, першої у Києві споруди у стилі класицизм, збудованої на місці колишнього Вознесенського жіночого монастиря. Збудованої, з вірою, що «не для військових потреб», Йоганном Меллєром, «німцем» на службі у київського генерал-губернатора. Метафора важлива як один із способів ідентифікації, класифікації і тлумачення явищ мінливої дійсності. Інтерпретаційний потенціал гоголівської метафори дозволяє природно умістити в ній і цілий комплекс «Мистецького арсеналу» з ревалоризацією Старого арсеналу: "Устроить дороги, мосты и всякие сообщения ... есть дело истинно нужное; но угладить многие внутренние дороги ... есть дело еще нужнейшее". Сподіваємося, що диспут-вечірка, не зважаючи на свій відверто неакадемічний характер, обійматиме широкий спектр культурно-філософських і літературних проблем, пов’язаних насамперед з рецепцією постаті і творчості Гоголя інтелектуалами обох країн, а також з рефлексіями над добою та літературним дискурсом, питаннями ідентичності, самоідентифікації, лояльності, колоніалізму. Наповнена історично-літературно-архітектурними ремінісценціями, вона водночас стане моделлю креації сучасного культурно-мистецького ландшафту. Вхід вільний. |