Мистецьке життя навколо

Вічно молоді Sonic’и

19 червня (вівторок) у московському клубі «Б1 Максимум» сталася знаковаподія для всіх шанувальників альтернативного року, гранджу, інді –виступ гурту «Sonic Youth» (USA). На превеликий жаль цього разунью-йоркський квартет не доїхав до Києву і Вільнюсу, як він зробив це удалекому 1989 році пропагуючи серед населення «дикого сходу» свійвибуховий альбом «Daydream Nation», що був занесений в Бібліотекуконгресу в якості «звукового запису величезної культурної, історичноїта естетичної цінності». Маршрут Daydream Nation Tour USSR пролягав покультурним столицям загниваючого СРСР (Ленінград, Москва, Київ,Вільнюс).

Тур американської ноїз-групи, переважна більшість населення радянського союзу навіть не знали, що воно таке, був символічним не тільки для нашого культурного простору, що народжувався, але й для самого «SY». Як в експериментах з музикою, так і в географічних просторах, їх тягнуло на невідомі території.

Зазвичай SY нагороджуються почесним епітетом «ноїз-рокерів» (noise - шум) за їхні шумові гітарні соло, що є класичним звуком групи. Але є і абсолютно правомірними назви їхнього стилю: андеґраунд, інді (indie – independent - незалежні), а також грандж (grunge – сміття, бруд), до якого, можливо, самі SY себе і не віднесли б, але й не заперечили б свого значного впливу на нього. Грандж, що, органічно виріс з усієї попередньої альтернативної музики, відчув підтримку «старих рокерів» не тільки есенціально, але й буквально – 1991 року нью-йоркські метри взяли з собою молоду зірочку «Nirvana» на «розігрів» у європейське турне. Того ж року у вересні вийде культовий альбом для всіх прихильників незалежної музики - «Nevermind», який з світловою швидкістю зробить з потенціальної молодіжної групи небожителів гранджу. Вцілому вплив SY простежується на всю сіетлівську тусовку (США) молодих і потенційних груп, що грали альтернативну музику під назвою грандж: Nirvana, Alice In Chains, Mudhoney, Screaming Trees та Pearl Jam.

І ось сімнадцять років потому всі прихильники SY від старого до молодого з нетерпінням чекали виступу «вічно молодих». За декілька тижнів перед концертом на сторінці SY ком’юніті була розміщена вся корисна інформація та всі можливі керівництва до дії. Ветерани описували свої враження від виступу 1989 року, молодь заздрила та чекала.

В день концерту також прибула і делегація з України. Зійшовши о 5:30 за українським часом з потягу, перш за все з секундоміром було заміряно швидкість (км/г) пересування за маршрутом Київський вокзал-Клуб Б1 Максимум, задля успішного відступу з чужинської території ввечері (скоріше вночі). За адресою вул. Орджонікідзе, 11 нами був знайдений верстатобудівний завод ім. Серго Орджонікідзе успішно перероблений під один з московських мега-розважально-торгово-пізнавальних комплексів, де і розміщався клуб.

Дочекавшись вечірньої години та прибувши за годину під стіни клубу ми зайняли чергу, що розтягнулася на половину вулиці Орджонікідзе. Черга не рухалась ні назад, ні вперед з годину, як і можна було чекати від організаторів концертів, що були виховані у Союзі – країні вічних та незмінних черг, що ніколи не рухаються.

Та нарешті зайшовши в одне приміщення з SY ми не поспішали в залу, так як ще з годину московська публіка могла насолоджуватися молодими та вже відомими «Мои ракеты вверх», що останнім часом стали популярні і серед української публіки. Також поважну місію розігріву перед SY розділи підстаркуваті «Ночной проспект», що, на думку багатьох молодих фанів, нагло імітував мамоновські «Звуки Му». Час від часу забуваючись, чи то входячи в раж, соліст, він же гітарист і DJ, починав до всього копіювати рухи Петі Мамонова, чим вже зовсім дістав загальний осуд у молодої частини публіки. Загадку молодшого музичного брата Мамонова могли розгадати хіба що старша частина фанів, що поважно посідала на балконі – виявляється «Ночной проспект» в далекому 1989 так само виступав на розігріві у SY, але на відміну від останніх розвалилися в тому ж році проіснувавши всього лиш рік.

Після, здавалося б нескінченного, розігріву настав час Метрів, налаштування звуку яких тривала ще десь з півгодини. Глибоко в душі аудиторія розуміла, що такі великі експериментатори звуку просто потребують у ідеально налаштованому звуці та перевірці всіх триста п’ятдесяти гітар Терстона Мура та Лі Ріналдо, але з поверхні розбурханих емоцій вихльоскувалося тільки бажання бачити і чути самих SY.

І ось на сцені легендарний SY – під сценою надзвичайний ажіотаж – все реве і радіє. Перші акорди привели в рух підсценну аудиторію, яка для вираження свої емоцій плигала, кричала та масово переміщалася (читай – штовхалася) з одного боку залу в інший.

Але найцікавішою була поведінка «звукової молоді» - вони грали, стрибали та викладалися, як починаюча група, що хоче неодмінно здобути та вразити свою аудиторію. Кім Гордон (якій, між нами дівчатами, перевалило за п’ятдесят) вистрибувала в коротенькій блискучій спідничці, а тембр її голосу відповідав її вісімнадцятирічному стану душі. SY виконали вже культові пісні: Incinerate, Waste, Hey Joni, Rapture? та інші.

Після концерту, дорогою до Києва в голові звучали шуми SY, а на серці було величезне бажання побачити «вічно молодих Sonic’ів» не десь у близькому зарубіжжі, а в себе на батьківщині, де є стільки їхніх палких шанувальників.

Текст: Прудка Яся

Фото: Роман Кузьмяк